ВИСКО́ВЗУВАТИ 1, ую, уєш, недок., ВИ́СКОВЗАТИ, аю, аєш, док., перех. Часто ковзаючи, тручи чим-небудь, сковзаючись, робити слизьким (дорогу, лід і т. ін.).
ВИСКО́ВЗУВАТИ2, ую, уєш і ВИСКОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СКОВЗНУТИ, ну, неш, док., розм. Те саме, що вислиза́ти. Леся випростується, від необережного руху висковзує з пальців олівець і падає на землю (Хижняк, Невгамовна, 1961, 186); Володимир намагався не втрачати рівноваги, але розчавлений підошвами чобіт свіжий сніг, ніби крохмаль, скреготів і висковзав з-під ніг (Логв., Літа.., 1960, 164); Упевнившись, що нікого нема, Василько швиденько висковзнув із своєї схованки (Турч., Зорі.., 1950, 214); Чіпка од нестяму розвів руки. Галя висковзнула — і скрилася (Мирний, II, 1954, 227); Раптово нахилилась [Марія], поцілувала його в шорстку щоку, висковзнула з рук Бурі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 487.