ВИСЛАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех. Дуже хвалити, вихваляти кого-, що-небудь. Вона починала чванитись та вже дуже виславляти Варшаву (Н.-Лев., І, 1956, 170); Люди виславляли Остапа, що врятував молотарку (Горд., II, 1959, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 488.