ВИСМІ́ЮВАТИ, юю, юєш і рідко ВИСМІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́СМІЯТИ, ію, ієш, док., перех. Брати на сміх, виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, глузувати, кепкувати з когось, з чогось. Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали бідного коротконогого лицаря (Коцюб., І, 1955, 347); Чим далі, тим сміливішими, саркастичнішими ставали його [Тараса] рядки, в яких він висміював порядки, придворних блюдолизів, пузату, вигодовану старшину (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 318); Вони [козаки] зразу ж почали вигукувати, хто що прирозумів, намагаючись якнайдошкульніше висміяти противника (Панч, III, 1956, 490).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 490.