ВИСНА́ЖЛИВИЙ, а, е. Який позбавляє сил, виснажує. Виснажлива хвороба зробила його якимось крихким, тендітним — в обличчі ні кровинки, руки, мов тріски (Гончар, II, 1959, 132); Та не скоро ще ця виснажлива праця принесла радість своїм трудівникам (Довж., І, 1958, 424); Була довга й виснажлива війна 1914-1917 років (Ле, Ю. Кудря, 1956, 3); Виснажлива спрага примусила його встати. Витираючи рукавом сльози, він пішов шукати води (Галан, Гори.., 1956, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 491.