ВИСНА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СНАЖИТИ, жу, жиш, док., перех. 1. Дуже ослабляти, знесилювати кого-, що-небудь (про втому, голод, хворобу і т. ін.). Дедалі все частіше ти заводила розмову про те, що я занадто багато пишу, що се збавляє мені здоров’я, виснажує мозок (Л. Укр., III, 1952, 691); Відсутність корму і безводдя вкрай виснажують тварин, і вони пристають одна за другою (Вол., Самоцвіти, 1952, 157); Безсонні ночі, одна й друга, сердечні тривоги, а потім оця гонитва шалена гірськими плаями виснажили її [Марусю] до кінця (Хотк., II, 1966, 142); Турботна зима виснажила, взяла чимало сили в лікаря (Ле, Міжгір’я, 1953, 291).
2. Засівами, посадками без угноєння, добрив позбавляти грунт родючості. — Моя ж система зрошування і хімізації не тільки не виснажує землі, а навпаки — з року в рік угноєння треба менше (Смолич, І, 1958, 70); Виснажили землю, занехаяли поле. Волошки ростуть (Мушк., Серце.., 1962, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 491.