ВИСО́К 1, ска́, ч. 1. Те саме, що скро́ня. Його лице горіло, очі горіли, у висках стукала кров (Фр., IV, 1950, 339); Северин вишкірив зуби, рукояткою пістолета вдарив Василя у висок (Тют., Вир, 1964, 370).
2. мн., розм. Волосся, що росте на скронях. Не одну білу волосину у висках запримітила Христя (Мирний, III, 1954, 199).
ВИСО́К2, ска́, ч., техн. Прилад, який складається з шнурка та підвішеного до нього тягарця і використовується для вимірювання вертикальності положення.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 492.