ВИ́СПІВ, у, ч., розм. 1. Мелодія пісні, співу. Гомін ясен, Виспів красен — весна на порозі (Ус., Вибр., 1948, 261); Нур’ялі звик до цієї краси і задумливо гріб веслами, мугикаючи протяжний виспів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 264).
2. Своєрідність виконання пісні в певній місцевості. Якийсь час Хаєцький мовчав. Потім, набравшись духу, затяг зі своїм повноголосим подільським виспівом (Гончар, І, 1954, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 497.