ВИСУВА́НЕЦЬ, нця, ч. Передовий працівник (робітник, колгоспник або службовець), висунутий, рекомендований на відповідальну роботу. Робітники з гордістю називали його своїм висуванцем (Бойч., Молодість, 1949, 60); На цьому посту Антонович несподівано застав свого висуванця (Гончар, І, 1954, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 505.