ВИТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТВЕРДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Те саме, що зау́чувати. Найпаче як за день утомишся.. з учителем нудні уроки витверджувати та поведе мене Марта спати вкладати… Отам-то ми з нею набалакаємось! (Мирний, IV, 1955, 337); Та він же овсі неписьменний! Як же він буде читати? Може, навмання, без книжки; може, витвердив напам’ять? (Кв.-Осн., II, 1956, 66); На пошану різок складалися вірші, і бідні учні мусили їх витвердити, як доказ того, що вчителі бажають їм добра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 508.