ВИ́ТИСКАТИ див. витиска́ти.
ВИТИСКА́ТИ, а́ю, а́єш і ВИТИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТИСКАТИ, аю, аєш і ВИ́ТИСНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Витісняти що-небудь, натискаючи на нього. Вітер вікна витискає (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 76); Вода не вміщувалась в порах грунту і, де тільки могла, витискувала з них повітря (Трубл., І, 1955, 121); — Знаєте, що могло трапитися? Могло на швидкому ході витиснути покришку циліндра (Донч., І, 1956, 458); // Натискаючи на що-небудь, видушувати з нього щось. — Ти знову, Васю, бавився з моїми тюбиками, витискав фарбу? — грізно обернулась до нього Ніна Олександрівна (А.-Дав., За ширмою, 1963, 46).
2. перен. Силою примушувати йти, відходити геть, залишати що-небудь. — Тримаймося до вечора, то наша буде виграна. Повстануть передмістя, витиснемо військо з міста (Фр., VI, 1951, 158); // Займати місце чого-небудь; заміняти собою, усуваючи щось. Та швидко дестиляція зробилася кращою, і нафта пішла на торзі, витискаючи американську (Фр., VIII, 1952, 393); "Він має якусь Катерину і, певне, її любить, любить..." Тільки ця думка, витиснувши всі інші, застряла у неї в голові (Шиян, Баланда, 1957, 78).
3. Натискуючи, надушуючи чим-небудь, робити на чомусь заглиблення певної форми (знаки, візерунки і т. ін.). Оправу робили з дерев’яних дощок, обтягали шкірою, робили металеві застібки, прикраси, витискували герби (Ів., Таємниця, 1959, 181); Алі, взявши одну з тих шкур на жезло, поглянцував її і витиснув на ній візерунки (Тулуб, Людолови, I, 1957, 364).
4. перен. Викликати зовнішній вияв почуттів, переживань і т. ін. Щастя переповняє так мене всього, що витискає з мене навіть слова (Коцюб., II, 1955, 254); Березовий сік був для неї [Ганни] кров’ю дерева, а кожен поріз на корі — раною, яка витискувала з дівочих очей сльози обурення (Коз., Сальвія, 1959, 4); Власне запах сього тютюну.. витиснув із його горла такий окрик і змусив його перервати розмову (Фр., III, 1950, 221); // Вимушено, через силу робити що-небудь (говорити, усміхатися і т. ін.). Це не був отой півсонний, виморений чоловік, що в вагоні ледве витискав із себе пару фраз у відповідь на його зацікавлені запитання (Ле, Міжгір’я, 1953, 522); Огей зіщулюється, немовби йому раптом стає зимно, і витискає собі на обличчі люб’язну усмішку (Досв., Вибр., 1959, 242); — Нащо ж тато казали, що справлять мені червоні чобітки, а потім пошили та й продали, — витиснула з себе Пріся і заплакала голосно (Тулуб, Людолови, І, 1957, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 510.