ВИ́ТРИМКА, и, ж. 1. Уміння володіти собою в будь-яких обставинах. Вона підійшла ближче до столу президії. Зібрала всю свою силу й витримку (Мик., II, 1957, 383); Витримку, розсудливість і спокій Ми повинні завжди зберігать (Шер., Генерал Орленко, 1948, 36).
2. Те саме, що витри́мування. Довгорічна витримка вина.
3. Час при фотографуванні, протягом якого залишається відкритим об’єктив фотоапарата. Я не завжди давав потрібну витримку, коли фотографував останні години Севастополя (Кучер, Чорноморці, 1956, 536).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 518.