ВИ́ТРУДИТИ, джу, диш, док., перех., діал. Натрудити. Витрудив Грицько руки ту весну й те літо (Мирний, II, 1954, 79).
◊ Го́ру (го́ри) труда́ ви́трудити — дуже багато попрацювати. І попоробив же ж я, якби ти знав.. Не менш, як оту гору труда витрудив… (Вишня, І, 1956, 33); Не боявся в житті найтяжчої роботи — гори труда витрудив, гори солі із Сиваша на собі виносив (Гончар, Таврія.., 1957, 639).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 520.