ВИТІСНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ТІСНИТИ, ню, ниш, док., перех. 1. Створюючи нестерпні умови, утисками і т. ін. примушувати кого-небудь залишити місце проживання. Російські колонізатори захоплювали в казахів найліпшу землю, витісняючи їх усе далі й далі в гори (Донч., І, 1956, 160); // Ведучи бій, примушувати ворога відступати. Червоні частини витіснили ворожі війська з Василькова (Бурл., М. Гонта, 1959, 9); Штурмові групи витіснили їх з скверу і німці тепер вели вогонь з-за колон парламенту (Гончар, III, 1959, 285).
2. перен. Примушувати зникнути, замінюючи собою. Там, де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (Коцюб., І, 1955, 308); Ніна спочатку думала про Якова Македона.. та згодом сильніші спогади витіснили його образ (Шиян, Гроза.., 1956, 49); // Заміняти собою, виводячи з ужитку. Важливе місце займуть пластмаси.. в електропромисловості, витісняючи звідти дорогий каучук (Наука.., 11, 1956, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 512.