ВИТІЮВА́ТИЙ, а, е, книжн. Вигадливий, позбавлений простоти; надмірно вишуканий, пишномовний. Поважно, невеличкими купами походжали бони.., зупиняючись обдивитися то який-небудь будинок витіюватий, то церкву (Мирний, III, 1954, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 513.