ВИ́УЧКА, и, ж. 1. розм. Дія за знач. виу́чувати, ви́учити. Щодня ходили [робітники] з інженером на виучку і вже сміливіше підходили до машин (Панч, II, 1956, 81).
2. Сукупність знань, навиків, здобутих внаслідок навчання чому-небудь. Всі три висотні споруди викладають муляри спеціальної виучки, навиклі до сміливої праці (Вол., Озеро.., 1959, 3); Молоді загони партизанів ще не мали потрібної виучки (Скл., Легенд. начдив, 1957, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 524.