ВИХВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВИХВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ХВАЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Дуже хвалити, підкреслювати добрі якості кого-, чого-небудь. [Терпилиха:] Хоть і не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина (Котл., II, 1953, 20); Всюди стрічала [Анна] його ім’я, чула щось про нього, чула, як його вихвалювали (Коб., II, 1956, 61); — Ви тільки погляньте, — вихваляла Ліда Шульженкові свої експонати (Кач., Вибр., 1953, 256); Вихваливши ту кімнату, що ми з хлопчиком собі найняли, хазяйки повели дивитись, показували столову, де обідають (Вовчок, І, 1955, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 525.