ВИХОДЖА́ТИ і рідко ВИХОЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., поет. Іти звідки-небудь або кудись; виходити. Скоро стала козачка козацький голос зачувати, Та вона не стала проти нього дверми виходжати, Стала, мов сивою голубкою, в вікно вилітати (Укр.. думи.., 1955, 21); Тойді [тоді] на ганок вихожає І до громади промовляє Петрусь. І каже: — Я зробив, Я генерала отруїв (Шевч., II, 1953, 225); Я уранці виходжала, Золотеє жито жала (Рильський, I, 1956, 253); З куреня виходжає знайомий рибалка (Ющ., Люди.., 1959, 113); // Повагом ходити, виступати. Яке безмежжя! Небеса безкраї. Ромашка сяє, ніжна і проста. У тім степу людина виходжає, Над урожай безмежно вироста (Мал., І, 1956, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 530.