ВИЦІЛО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЦІЛУВАТИ, ую, уєш, док., перех., розм. Цілувати багаторазово, палко. Цілує її у вічі, руки їй виціловує і усе дякує, що й вона його так любить, як він її (Кв.-Осн., II, 1956, 334); Мама видалася Дарці якась така відмолоджена, така свіжа, що вона кинулась їй на шию, щоб тільки вицілувати це молоде, як у дівчини, гарне личко (Вільде, Повнол. діти, 1960, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 536.