ВИ́ШМАРУВАТИ, ую, уєш, док., перех., розм. Змазати що-небудь якимсь мастилом, дьогтем і т. ін. або глиною, землею. Вишмаруй-но добре колеса, бо далеко поїдем (Сл. Гр.); Хоч і непоказні, а проте чобітки, а як дьогтем вишмарували, ще й блистять (Вишня, II, 1956, 285); "Старці-сіромахи" посідали в ряд шляхом, вишмарувавши землею лице й розпатлавши чуби (Вас., І, 1959, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 543.