ВИ́ШНИ́К1, ви́шни́ка, ч. Садок з вишневих дерев або молода вишнева порість. Я ж мій город та вишник доглядала, Хусточки шила та пісні співала… (Щог., Поезії, 1958, 339); Вітер вривався у вишник, крутив білі пелюстки, здіймав вишневу завірюху (Донч., IV, 1957, 220).
ВИ́ШНИ́К2, а, ч., розм. Дама в картах. Хто, бач, вишник, той не король (Номис, 1864, № 1007); — А ти бий вишником! — кричав знову Гапці, котра намірювалася бити тузом (Мирний, IV, 1955, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 543.