ВИШНЯ́К, ч. 1. род. а́. Те саме, що ви́шни́к1. У городі під самими вербами ріс густий вишняк (Н.-Лев., II, 1956, 148); У вишняку на всі голоси заливався соловей (Збан., Незабутнє, 1953, 46).
2. род. у́, розм. Те саме, що вишні́вка. [Писар (наливає і п’є):] А славний ваш вишняк! Варто й повторити (Фр., IX, 1952, 60); Поволі підводить [Шмалій] важку голову і на стелі бачить виразні сліди вишняку (Стельмах, І, 1962, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 544.