ВИШНЯЧО́К, ч. 1. род. чка́. Зменш.-пестл. до вишня́к 1. — Ах ти ж, вражий соловейку, — шкодувала тихо молодиця. — Це, бач, викорчували старий вишнячок, а в молодняку не схотів… погордував… (Вас., I, 1959, 320).
2. род. чку́. Зменш.-пестл. до вишня́к 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 544.