ВИШУМО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ШУМУВАТИ, ую, уєш, док., розм. 1. тільки недок. Сильно шуміти. Чим ближче потік, тим гучніше, майже з видзвоном, вишумовує він з-поміж каміння (Гончар, І, 1954, 535).
2. тільки док. Закінчити шумувати, бродити; перебродити (про вино і т. ін.). [Василина:] Дівчина, як теє пиво, почало шумувати, — не борони: швидше вишумує (Вас., III, 1960, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 545.