ВКУ́ПІ (УКУ́ПІ), присл. Спільно, у поєднанні з ким-, чим-небудь: разом, удвох. Як роблять укупі, так не болить у пупі (Номис, 1864, № 10761); Вода зараз підхопила пліт, поволі обернула його й понесла вниз укупі з харчами, забутими на плоту (Коцюб., І, 1955, 356); З кожним днем дівчата все більше звикали одна до одної і потоваришували так, ніби змалку росли вкупі (Хижняк, Тамара, 1959, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 700.