ВЛАСТИ́ВО. 1. присудк. сл. Характерно для кого-, чого-небудь. — Кришка мені зараз чи ні?.. Ні! Я дуже молодий, і мені властиво більш думати про смерть ворога (Довж., I, 1958, 311); Основу народного доходу Росії становила не промисловість, як це властиво високорозвиненим країнам, а сільське господарство (Ек. геогр. СРСР, 1957, 5).
2 вставн. сл. Те саме, що вла́сне 1. За домом ріс парк, який, властиво, тільки й робив нам осінь (Коцюб., II, 1955, 247); В панському будинку світилося три вікна. Властиво, два вікна, а між ними шкляні двері, що виходили на веранду (Хотк., І, 1966, 118).
3. част. Те саме, що вла́сне 2. — Хто властиво позволив собі змістифікувати вас таким нечуваним способом? (Фр., III, 1950, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 703.