ВМИНА́ТИ 1 (УМИНА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВМ’Я́ТИ (УМ’Я́ТИ), умну́, умне́ш, док., перех. рідко. Вдавлювати, втискувати в що небудь; утоптувати. Обернувся й пішов через галявину, вминаючи в землю весняну траву (Руд., Остання шабля, 1959, 384); Я вминаю З дідом стіг, Щоб у дощик Не затік (Стельмах, Колосок.., 1959, 15); // Ударом, тиском робити заглиблення. Твердиня сталі і вогню Повзе на перевал, Хоч б’ють снаряди у броню, Вминаючи метал (Бажан, І, 1946, 130).
ВМИНА́ТИ2 див. умина́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 707.