ВНІВЕ́ЦЬ (УНІВЕ́ЦЬ), присл. Дотла, вщент, зовсім. Яке де упало зерно при дорозі. Те скоро унівець стоптали прохожі (Манж., Тв., 1955, 104); Скільки тут, на землі.. Плаче юних сердець, Що розбились внівець Тим коханням палким і огнистим! (Рильський, І, 1956, 23).
◊ Вніве́ць оберну́тися (піти́ і т. ін.) — стати нічим, розвіятися. Недавня надія знову обернулася внівець, страх зігнав радість (Мирний, І, 1954, 226); [Рябина:] Не дайте внівець піти моїй праці і господарству (Фр., IX, 1952, 415); Вніве́ць поверну́ти — повернути в ніщо, зробити нічим. Старшина козацтво унівець повернула… Усі землі посіла (Мирний, II, 1954, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 709.