ВОГНЕ́ВИЙ (розм. ОГНЕ́ВИЙ), а, е. 1. Прикм. до вого́нь 1. Притухав гніт, і на йому насилу тліла неначе синя вогнева горошина (Н.-Лев., І, 1956, 109); Небезпечна річ — ці тайгові пожежі. Коли потрапиш на шлях такого вогневого урагану, — не втечеш (Донч., II, 1956, 67).
2. Який має колір вогню, полум’я. Приміряла [Оленка] вогневу тканину, що пахтіла свіжою фарбою (Горд., II, 1959, 24).
3. перен., рідко. Те саме, що вогне́нний 4. — Я пропонував зворушити місто палким, щирим, вогневим закликом (Мик., II, 1957, 53); Вона.. рум’яна, як промінь вечірній, очі огневі (Вовчок, VI, 1956, 293).
ВОГНЕ́ВИЙ, а, е. Прикм. до вого́нь 6. [Огнєв:] Яка зараз вогнева сила цієї групи? (Корн., II, 1955, 25); Там під бомби навернусь, там під вогневий наліт заїду (Кучер, Чорноморці, 1956, 120); // у знач. ім. вогнева́, во́ї, ж., розм., військ. Те саме, що Вогнева́ пози́ція. Гуменний теж цілу ніч брьохався з батареєю, до самої дамби, щоб знати, де буде вогнева (Гончар, Новели, 1954, 12).
◊ Вогнева́ пози́ція — місце розташування батареї, кулемета, міномета тощо для ведення вогню. Одна по одній гармати звернули з шосе і.. у вишняку зайняли вогневі позиції (Головко, І, 1957, 286); Вогнева́ то́чка — кулемет, міномет, артилерійська гармата, розташовані на вогневій позиції. — Скільки того німця ось у тому й тому селі стоїть, а де їхні міномети, вогневі точки? (Ю. Янов., І, 1958, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 713.