ВОЗІ́ВНЯ, і, ж. Повітка для воза, саней і т. ін. Трохи здригаючися з холоду, побіг [Демид] до возівні, витяг плуга і запріг удвох з погоничем воли (Гр., II, 1963, 62); В тій хвилі від нашої возівні почувся дзвоник (Фр., IV, 1950, 363); Поки Оксен, ухопившись за голоблі, викочував з возівні воза, Свирид вивів жеребця, викинув услід збрую (Дім., І будуть люди, 1964, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 725.