ВОЛИ́НКА, и, ж. Народний духовий музичний інструмент, що складається з міха і вставлених у нього двох-трьох трубок; коза. Один з них грає на волинці, грає зосереджено, з великим почуттям (Мист., 1, 1959, 44); Волинки грати почали (Тич., До молоді.., 1959, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 726.