ВОЛИНЯ́НИ, я́н, мн. (одн. волиня́нин, а, ч.; волиня́нка, и, ж.). 1. Давнє східнослов’янське плем’я, яке жило у верхів’ях Західного Бугу й правих приток верхньої Прип’яті. У верхів’ях Західного Бугу і правих приток верхньої течії Прип’яті [до утворення давньоруської держави] жили дуліби, або волиняни (вони ж бужани) (Іст. УРСР, І, 1953, 41).
2. Жителі Волині або ті, що родом із Волині. Як дорогих гостей зустріли волиняни тих, які першими. прийняли бій з лютим ворогом (Рад. Укр., 21.V 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 726.