Слово "волокти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ВОЛОКТИ́, оч́у, о́чеш і розм. ВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. волі́к, волокла́, ло́ і волікла́, ло́; недок., перех. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. Стали її будити — не встає; вони її із лави волокти (Барв., Опов.., 1902, 57); І все щось він з того стриху скидав на землю, і волік перед хату (Стеф., І, 1949, 112); Тюбеляєві собаки волокли за собою по снігу вовчі шкури (Трубл., Крила.., 1947, 68); * Образно. Волікла [хвиля] їх [каміння] по дні з таким гуркотом, наче там щось велике скреготало зубами й гарчало (Коцюб., І, 1955, 391); // Нести на собі когось або щось важке, великого розміру, що звичайно торкається землі. Зовсім повис йому на руки Денис; і Трохим сам утомився, і його волоче (Кв.-Осн., II, 1956, 413); // Ледве пересувати (чоботи тощо). Вбрався Антосьо, взувся й пішов. Чоботи мав здорові, насилу волік за собою (Свидн., Люборацькі, 1955, 96).

Ле́две (наси́лу і т. ін.) но́ги волокти́ — те саме, що Ле́две (наси́лу і т. ін.) но́ги волочи́ти (див. волочи́ти). — Тпррру!.. Іч, почула свою землю та — скоком! — сказав він, здержуючи коняку. — А, не бійсь, у місто ледве ноги волокла (Мирний, III, 1954, 106).

2. розм. Силоміць (або переконавши) вести кого-небудь із собою. Троянці волокли з собою Старую бабу, як ягу (Котл., І, 1952, 102); Усі гуртом волочуть тебе під ятку могоричі запивати (Кв.-Осн., II, 1956, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 730.