Слово "волочитися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ВОЛОЧИ́ТИСЯ, очу́ся, о́чишся, недок. 1. Тягтися по поверхні чого-небудь. Важкий шлейф чорної сукні.. волочився за нею, як хвіст у гордого павича (Н.-Лев., II, 1956, 77); Підбите крило все дужче одвисало й волочилося по землі (Шиян, Гроза.., 1956, 752).

2. Іти, їхати слідом за ким-небудь. [Ю д а:] Я дбав про харч, про хату для гурту цілого і про старців, що меткою за нами волочились (Л. Укр., III, 1952, 138); Деяка худобина.. буває іноді така, що не можна її забути.., держиться його [чоловіка] й волочиться за ним, як та тінь (Коб., II, 1956, 184); // Іти, ходити дуже повільно (від старості, утоми і т. ін.). Я старий, слабовитий, А ще в ліс волочуся часом.. сухого гілляччя вломити (Фр., XIII, 1954, 136); // Носитися, возитися з чимсь (звичайно без бажання, без потреби). Тепер же одважусь зробити Вам одну велику прикрість — послати на Ваше ймення свої зимові речі, бо волочитись мені з ними, може по цілій Європі, не випадає (Л. Укр., V, 1956, 175).

3. розм. Постійно змінювати місцеперебування; мандрувати, бродяжити. Були Денис, Остап, Овсій І всі троянці, що втопились, Як на човнах з ним волочились (Котл., І, 1952, 146); Він волочився все життя хтозна-де (Турч., Зорі.., 1950, 212); // зневажл. Вештатися без діла; тинятися. — А де ж ти, волоцюго, волочився до цього часу? — крикнула Кайдашиха з хати (Н.-Лев., II, 1956, 269); — Чого се ти так волочишся без усякого діла, Гаво, — запитав його раз старий Февель (Фр., III, 1950, 53).

Волочи́тися по сві́ту — ходити скрізь без мети; блука́ти. І не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь… (Шевч., І, 1951, 349).

4. розм. Упадати за ким-небудь, виявляючи свою закоханість, любов, прихильність. Згадала я [Зозуля] зозульників дурних, — Бодай вони мандрикою вдавились, — Як кукувала я — за мною волочились, Тепер хоч би один на сміх… (Гл., Вибр., 1957,183); — За добрим мужем жінка не дозволить собі, щоб за нею волочився нехай і такий красень, як ти… (Ле, Міжгір’я, 1953, 42); // Мати любовні стосунки з ким-небудь. [Бабич:] Люди.. кажуть, що вона дуже поганий приклад дає, вибачте,.. з тим Гурманом волочиться (Фр., IX, 1952, 138).

5. Пас. до волочи́ти 4-6.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 734.