ВОЛОЧО́К, чка, ч. Зменш. до во́лок 1. За кілька секунд наш волочок.. обхапував [обхоплював] той корч, під котрим сиділа щука (Фр., III, 1950, 336); Найбільш зяючі дірки у волочку були старанно зашиті, і риболовецька бригада.. вирушила до річки (Коз., Сальвія, 1959, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 734.