ВО́ЛЬНИЦЯ, і, ж., збірн., іст. Селяни-кріпаки, ремісники і т. ін., що тікали від поміщиків та поселялися на окраїнах Московської держави й Польщі, здобуваючи таким чином певну незалежність. Нижче гримучих камінних порогів [Дніпра] осіла була на довгі часи запорізька вольниця (Рильський, III, 1956, 251); — Сибір був захоплений буйною вольницею Єрмака, тими людьми, яким було тісно на Русі (Стельмах, Хліб.., 1959, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 736.