Слово "волячий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ВОЛЯ́ЧИЙ, а, е. 1. Прикм. до віл. Проміж людських голів [на ярмарку] стирчать рогаті волячі голови (Н.-Лев., І, 1956, 58); // Признач. для волів. В перетлілих до рубців сорочках брели біля волячих ярем батраки (Гончар, Таврія.., 1957, 301); // Власт. волові. Такі, як Каргат, або з волячою упертістю ламають усе на своєму шляху, або ж .. розбивають собі лоб (Шовк., Інженери, 1956, 205).

2. перен. Дуже міцний, сильний. Здоров’я в мене воляче (Мур., Бук. повість, 1959, 202); // Дуже великий. — Де вже нам тепер гарнішати, — приклавши руку до грудей, зітхнула для Івана і заграла очима для Данила, який хоч і некрасивий, але має волячу силу (Стельмах, II, 1962, 169).

Воля́чі о́чі — великі опуклі очі. Петро Григорович багатозначно подивився на гостя волячими очима (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 172); Воля́ча ши́я — коротка мускуляста шия. — Не бійся, не бійся, — ласкаво гудів над ним [татарином] кремезний чумак з волячою шиєю. — Ми не звірі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 736.