ВОРКОТУ́ХА, и, ж. Жін. до воркоту́н. Знаю, що була стара, Скупа, і зла, і воркотуха (Котл., І, 1952, 180); [Катерина:] Ох, моя пані кохана! попалась би ти другому чоловікові. [Галя:] Годі тобі, стара воркотухо! (Стор., І, 1957, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 738.