ВОРКУ́Н, а, ч., розм. Те саме, що воркоту́н. Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (Чуб., V, 1874, 548); Ой є в мене воркун дома, Проб’є мені та головоньку (Барв., Опов.., 1902, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 739.