ВО́РОГ, а, ч. 1. Той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник. Стали вони тяжкими ворогами. Кожен кожному робив перешкоди, кожен кожного судив між людьми (Мирний, II, 1954, 118); [Ярчук:] Є у нашого шановного Порфирія Маркевича особисті вороги чи нема? (Мик., І, 1957, 391); // чого. Принциповий противник чого-небудь. Ворог всякої фрази,.. Драгоманов у своїх статтях, а ще більше в листах до галичан.. відучував їх од пустої фразеології (Коцюб., III, 1956, 31).
Вну́трішній во́рог — той, хто заподіює шкоду всередині країни, вороже ставиться до існуючого ладу; Зо́внішній во́рог — той, хто зазіхає, нападає на країну ззовні, порушуючи її кордони. При дружбі народів нашої країни нам не страшні ніякі ні внутрішні, ні зовнішні вороги (Тези про 300-річчя возз’єдн.., 1954, 28).
2. також збірн. Супротивник на війні, у воєнних діях. А тут кричать та в труби сурмлять,.. В наскок яряться вороги (Котл., I, 1952, 233); Дав [комісар] розпорядження партизанам відтягти ворога вбік (Ю. Янов., І, 1958, 279).
3. перен. Шкідник сільськогосподарських рослин, лісу і т. ін. Тихович вірив у можливість боротьби з ворогом винограду [філоксерою] (Коцюб., І, 1955, 223); Багато ворогів має ліс. Особливо великої шкоди завдають йому численні шкідники (Колг. Укр., 7, 1956, 12).
◊ Не взяв його́ (тебе́ і т. ін.) во́рог — те саме, що Не взяв його́ (тебе́ і т. ін.) враг (див. враг). — Там у Петра Лукича нова наймичка та ще, не взяв її ворог, крижаста така… (Мирний, III, 1954, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 739.