ВОРОТТЯ́, я, с., нар.-поет. Повернення до чого-, кого-небудь. Буде, кажуть, каяття, та не буде вороття (Мирний, IV, 1955, 42); [Орина:] Мені до Савуляка вже вороття немає (Собко, П’єси, 1958, 47).
Без вороття́ — безповоротно, назавжди. Без вороття пішли на дно люті пороги (Гончар, Новели, 1954, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 741.