ВОРІТНЯ́, і, ж., розм. Те саме, що ворітни́ця 1. Хура соломи все ж зачепилася краями за ворітню (Шиян, Баланда, 1957, 32); Коли ж виводили за двір, То на ворота впав твій зір, На дві обірвані ворітні (Мал., Звенигора, 1959, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 738.