ВПАДА́ТИ1 (УПАДА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПА́СТИ (УПА́СТИ), впаду́, впаде́ш, док. 1. перев. недок. Вливатися, втікати в річку, море, озеро тощо. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро (Л. Укр., III, 1952, 185); Є на світі потік Бистрець, що впадає в Ріку — так тут звуть Черемош (Хотк., II, 1966, 350); Ой ти, Дніпро-брате, скажи мені правду. Ох скільки у тебе річок упало? (Чуб., V, 1874, 1013); // розм., рідко. Пролягати, вести кудись, у щось (про дорогу і т. ін.). Куди тая доріженька, куди вона впала: чи в зелений луг, чи у поле? (Сл. Гр.); // заст. Потрапляти в певні обставини. Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати І спати на волі (Шевч., І, 1951, 349); // розм., рідко. Вбігати, проникати, потрапляти куди-небудь. Руфін одчиняє хвіртку, в неї впадає центуріон з вояками (Л. Укр., II, 1951, 423); — Мусимо тікати зараз, повзком.., поки не впадемо в лісову гущавину (Фр., VIII, 1952, 367).
◊ Впа́ло у ву́ха кому — стало відомим комусь про щось. Погана слава про її шинок.. ходила серед мирославської жіноти, навіть Явдосі нині щось у вуха впало (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 354); Впа́сти в го́лову — з’явитися, виникнути в голові (про думку). Довго сидів Олександр Іванович над журналом. І раптом розсміявся: йому в голову впала чудова думка (Шовк., Інженери, 1956, 289); Впада́ти (впа́сти) в о́ко (в о́чі, у ві́чі) кому: а) привертати чию-небудь увагу. Найхутше впадало всякому в очі його грубе карчило [потилиця] (Март., Тв., 1954, 224); Зразу ж впадала в око культурна обробка землі (Смолич, І, 1958, 55); б) (перев. док.) подобатися комусь. Вутанька Гуслиста з першого дня впала юнакові в око (Гончар, Новели, 1954, 123).
2. перев. док. Ввалюватися, западати всередину (про очі, щоки і т. ін.). Три ночі Не спала [генеральша]; впали карі очі. Засохли губи (Шевч., II, 1953, 224); Була ще вона з себе дуже хороша, хоч як змарніла, і очі впали (Вовчок, І, 1955, 253).
3. у що, перен. Набувати певного стану. — Не журіться й не впадайте в тугу надаремно (Н.-Лев., IV, 1956, 305); На зиму [їжаки] впадають у сплячку і просипаються весною (Звірі.. Карпат.., 1952, 12); Усе склалося якось так до ладу, що близькі, дивившись на нього, не впали ні в скорботу, ні в розпач (Довж., І, 1958, 57); // Схилятися до чогось неправильного в поглядах, у поведінці. Тим часом Сухобрус старівся і впадав у містицизм (Н.-Лев., І, 1956, 394); — Хто в нас у цеху вчиться? — запитав сам себе Матвій Денисович, впадаючи у другу крайність (Собко, Біле полум’я, 1952, 270).
◊ Впада́ти (впа́сти) в гнів — злоститися, сердитися, гніватися. Меланя характеру була лагідного, ніколи в гнів не впадала (Смолич, Мир.., 1958, 40); Впа́сти в гріх — зробити щось заборонене певними етичними законами. — Ну, хоч подивіться.. Подивитися ж можна, у гріх не впадете (Мирний, III, 1954, 280); Впада́ти (впа́сти) в істе́рику — виявляти у вчинках і в поведінці крайню неврівноваженість, збудженість. Прошу тебе, вмов головну актрису,.. щоб вона не передавала куті меду, себто, щоб не впадала занадто в істерику (Л. Укр., V, 1956, 204).
ВПАДА́ТИ 2 див. упада́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 747 - 748.