ВПЕНЬ (УПЕ́НЬ), присл. Геть усе, геть усі; цілком, зовсім. Видаться: мої турки-яничари Стали всі впень порубані (Укр.. думи.., 1955, 40); Оце поспінуть полуниці, Насуне миру — повен ліс; Баби, дівки та молодиці — Упень столочать сінокіс (Манж., Тв., 1955, 123); Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна розтрощимо впень ворогів (Бажан, І, 1946, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 748.