ВПО́ВНІ (УПО́ВНІ), присл. 1. З наповненим посудом. Випий до мене вповні, бо в мене брови чорні (Сл. Гр.).
◊ Впо́вні шлях (доро́гу) перехо́дити (перейти́) кому, чий — переходити комусь шлях із повними відрами, що за народним повір’ям віщує успіх. Дивлюсь — гетьман з старшиною. Я води набрала Та вповні шлях і перейшла (Шевч., І, 1951, 294); Уповні переходять молодиці Мій шлях (Вирган, Квіт. береги, 1950, 36).
2. У самому розквіті: у розпалі. Надворі весна вповні. Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом (Мирний, II, 1954, 31).
Мі́сяць упо́вні — місяць у фазі найбільшої видимості. З-за обрію викотився великий і багряний, як сонце, місяць уповні (Дмит., Наречена, 1959, 185).
3. рідко. Те саме, що цілко́м 1. Я не могла бачити вповні її лице (Коб., І, 1956, 512); Чорні брови його вигиналися ледь зламаним кутом, нагадуючи крила пташини, яка ось-ось розправить їх вповні (Шиян, Гроза.., 1956, 625).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 753.