ВПО́ПЕРЕК (УПО́ПЕРЕК), присл. 1. По ширині чого-небудь; у ширину; протилежне вздовж, вподовж. Паляник і Паляничиха пішли з Оленою у садок, обійшли його двічі кругом, перейшли вздовж і впоперек (Н.-Лев., II, 1956, 83); Не умовляючись, перейшли шлях упоперек і пішли стежиною поміж сіножатями (Вільде, Сестри.., 1958, 397); Дмитро на війні бачив багато таких вайлуватих Михасів, Іванів, Федорів, у яких часом пілотка була одягнена на голові впоперек, але в бою вони були справжніми левами (Автом., Щастя.., 1959, 32).
2. перен. Не так, як треба; протилежно, неузгоджено. Вова з Муляром.. п’яними голосами впоперек один одному тягли якусь пісню (Вас., І, 1959, 93); // Наперекір, усупереч чому-небудь. [Василь:] Домахо! За віщо моя мати так зненавиділа тебе? Чи ти їм що упоперек сказала? (Кроп., II, 1958, 130); — Це ж такий, що слово впоперек скажеш — і задушить на дорозі (Тют., Вир, 1964, 442).
3. у знач. прийм., з род. в. Уживається при означенні напряму за шириною чого-небудь. Осяяні віконечка весело всміхалися з-під чорних стріх і кидали впоперек вулиці ясні смуги свого білястого світла (Гр., II, 1963, 341); Ванько, не дочекавшись батька, заснув упоперек ліжка (Панч, II, 1956, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 753.