ВПРА́ВА, и, ж. 1. Розвиток певних якостей, навичок постійною, систематичною роботою. Вивчила недавно.. граматику [італійську] і тепер для вправи читаю книжки (Л. Укр., V, 1956, 33); Щоденна вправа на добрім інструменті здавалася їй перспективою на недалекий побут [перебування] в консерваторії (Коб., III, 1956, 327); // Спроба опанувати якусь справу, набути певного вміння. Тепер не пригадую, щоб у семінарії я оддавався своїм літературним вправам (Вас., IV, 1960, 16); Поштар теж побачив у вікно дідові вправи на велосипеді (Донч., VI, 1957, 55).
2. Спеціальне завдання, що виконується для набуття певних навичок або закріплення наявних знань. Він сідав до фортеп’яна і починав грати зразу обов’язкові вправи (Фр., VII, 1951, 249); Михайло.. дивився на Ляського, що в цей час показував різні гімнастичні вправи (Досв., Вибр., 1959, 115); Патер Алоїзій легко надав знайомству вигляд шкільних вправ із латині (Тулуб, Людолови, I, 1957, 148).
Ві́льні впра́ви див. ві́льний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 754.