ВПРОВА́ДЖУВАТИ (УПРОВА́ДЖУВАТИ), ую, уєш, недок., ВПРОВА́ДИТИ (УПРОВА́ДИТИ), джу, диш, док., перех. 1. до чого, у що. Уводити когось куди-небудь. Женя привітала батька весело, впровадила до своїх покоїв (Фр., VIII, 1952, 89); Він рвучко схопив його за лікоть і не впровадив, а просто втягнув у свій кабінет (Рибак, Час.., 1960, 250); // перен. Втягати в що-небудь. Нехай же та личина люта. Що нас впровадила в війну, І ганьбою до всіх надута. Походить більш на сатану (Котл., І, 1952, 276); // перен. Надавати певного стану. То [читання] мене впроваджує в сатиричний настрій (Л. Укр., V, 1956, 39).
2. Уводити що-небудь у дію, у практику і т. ін. Він з бригадою комуністичної праці, з численними добровільними помічниками її впроваджує механізоване доїння (Вол., Місячне срібло, 1961, 263); Що ж, люди однаковими не можуть бути. Один сам культуру впроваджує, другого треба наштовхнути на це (Хлібороб Укр., 10, 1965, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 755.