ВПРО́ГОЛОДЬ (УПРО́ГОЛОДЬ), присл., рідко. Те саме, що на́дголодь. Олексі стало й справді краще. Хоч і впроголодь жили, але посвіжів він трохи (Цюпа, Назустріч.., 1958, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 755.