ВРАЗ (УРА́З), присл. 1. Раптом, відразу, зненацька. Був день ясний, — і враз зібрались хмари (Сам., І, 1958, 1211; При перших же ударах клавішів постать ураз спинилася (Смолич, І, 1958, 66).
2. Разом, спільно з ким-, чим-небудь. Яка вина моя і тих, Що враз зо мною йдуть і йшли? (Фр., X, 1954, 34); Бажав би з людом сірим злитись, З’єднатись жеребом одним, Ураз радіть, ураз журитись, Докупи навіть вмерти з ним! (Граб., І, 1959, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 757.