ВРА́НЦІ (УРА́НЦІ), присл. У ранковий час. Увечері посумую, А вранці заплачу (Шевч., I, 1951, 10); Вранці я пішов навідатися до свого товариша (Панч, В дорозі, 1959, 98).
Вра́нці-ра́но; Ра́но-вра́нці — дуже рано, на світанні. У неділю вранці-рано Поле крилося туманом (Шевч., І, 1951, 310); А другої днини рано-вранці.. Свирид та Марія вирушили в дорогу (Коцюб., І, 1955, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 758.